Базиліка Нотр-Дам де Клєрі як одна з королівських церков у Франції (Короткий історичний огляд).

 

 

Метою цього короткого наукового нарису є ознайомлення українських науковців-релігієзнавців та широкого загалу з однією з важливіших і знаменитих церков Франції, котра має значення не тільки як одна із відомих діючих церков, але й як цінна пам’ятка культури та історії французької католицької церкви  доби середньовіччя.

Якщо такі собори і церкви Франції, як Нотр-Дам де Парі, Реймський собор, Шартрський собор, базиліка Сан-Дені, абатства Клерво, Фонтене, Клюні відомі не тільки у Франції, але й далеко за її межами, то базиліка Нотр-Дам де Клєрі, місце щорічних прощ у Франції, яку французькі віруючі відносять до одних із святих місць, за межами  самої Франції, відома лише вузькому колу фахівців, та випадковим туристам, яким пощастило її відвідати.

Оскільки автор, даного нарису вже другий рік працює в цій базиліці, досліджуючи історію поховання в ній короля Франції Людовика ХІ, та багатьох інших історичних персонажів, уславлених в часи Столітньої війни (1337+1558), він вважав за доцільне сказати кілька слів і про саму базиліку.

Визначимось в термінах. На відміну від України, де діючі церкви мають такий статус, як катедри, церкви, або монастирі, у Франції крім згаданих видів церковних установ, є ще базиліка. Статус базиліки надається як правило церкві яка вирізняється від багатьох інших або незвичайною історією, або видатними особами, що поховані там, або великими розмірами, та високохудожньою архітектурою, інколи базиліка поєднує всі три чинники. Таким чином, базиліка у Франції займає середній статус між катедралем і звичайною церквою. Ми обмежимося цим визначенням, тому що фахівці з історії французького католицизму безперечно можуть це визначення продовжити, розширити і уточнити. Але для того, щоб пояснити відмінність базиліки від звичайної церкви є сенс згадати про ці  відмінності.

Статус королівської церкви, мають ще менше церков, це перш за все церкви та катедралі, головна функція котрих була обслуговувати королівську родину, та державу, яку ця родина репрезентувала. Деякі з королівських церков Франції нами вже згадані вище. Це насамперед Реймський собор, потім Шартр і звичайно базиліка у Сан-Дені.

Кожна із названих церков виконувала традиційно лишень свої функції, і саме ця традиція служби зробила ці церкви відомими. Так, починаючи з хрещення і коронації короля франків Хлодвіга всі французькі королі коронуються у Реймсі. Коронування у Шартрі, Сан-Дені, чи Нотр-Дам де Парі, просто неможливе, незважаючи на відомість і славу цих церков. Це вже традиція визнана віками і надаюча певний авторитет і легітимність самому акту коронування. Тому, коли 16 грудня 1431 року кардинал Вінчестер коронує «короною Франції та Англії» Генрі VI, англійського короля в славетному Соборі Богородиці Парижської (Notre-Dame de Paris) в Парижі, цей акт коронації не був визнаний законним ні французьким, ні європейським суспільством. Між тим, як регент Франції, стрий Генрі VI герцог Бедфорд мав на руках, цілком законні статі договору в Труа від 1420 року, згідно якого французький король Шарль VI визнавав своїм наступником і спадкоємцем свого зятя, короля Англії Генрі V, батька Генрі VI і не визнавав своїм наступником принця Шарля, якого не вважав своїм сином [6; 32].

Отже, як наочно видно з наведеного відомого історичного факту, коронація Шарля VII саме у Реймсі, здійснена завдяки Жанні д’Арк 17 липня 1429 року, повністю закреслила ніби то цілком надійні сподівання і законні права англійського короля. Ось таке значення відігравав Реймський собор весь час свого існування. Тому його цілком справедливо можна назвати королівською церквою Франції, бо не коронувавшись у Реймсі, нащадок престолу ніколи не міг стати королем країни.

Своє виключне значення, як провідної французької церви Реймський катедраль здобуває після того як в Різдво або 496 або 499 [1;32]  в ньому разом із 3000 своїх воїнів хрестився король франків Хлодвіг з роду Меровінгів (Clovis), там же король був визнаний римо-католицькою церквою як король усієї держави франків, тобто Франції.

Для кожного українця старовинний катедраль Реймса має певне позитивне забарвлення, пов’язане із славними сторінками і нашої власної історії. Адже починаючи з 1044 року, коли тодішній король Франції з династії Капетингів Анрі І (1008+1060) взяв  шлюб з донькою Великого князя Київського Ярослава Мудрого (977+1054) Анною Ярославною (+1075) [25 ;29], яка привезла у Францію Київське Євангеліє, всі служби в тому числі і коронації в Реймському соборі використовували саме це Євангеліє. Воно було свідком і визначної події французького визволення – коронації Шарля VII 17 липня 1429.

Якщо Реймський собор був офіційною церквою коронації для королів Франції, то спочатку абатство, а потім зокрема базиліка Св. Дениса, або Сан-Дені була місцем, офіційного поховання французьких королів і королев. Першим французьким королем похованим в Сан-Дені став Дагоберт (608+639) з династії Меровінгів, він був похований в 19 січня 639 року [2; 72]. Після короля Дагоберта, там був також похований його син Хлодвіг ІІ (Clovis II, 635+657) в 657 році [3,76]. І хоча Каролінги ховали королів своєї династії в Saint-Denis лише епізодично, то Капетінги (за винятком трьох королів) та Валуа ховали всіх померлих королів і королев виключно в Сан-Дені. Саме з цього періоду – із  поховання Хуго І Капета 22 листопаду 996 року Сан-Дені набуває в середньовічних французьких хроніках статусу «de droit naturel» * «le cimetière aux rois»**[20; 3].

Шартрська церква (Notre-Dame de Chartres) відігравала функцію домової церкви французьких королів, де хрестили новонароджених принців та принцес, укладали шлюби, святкували релігійні та державні свята. Тобто це була церковна установа яка обслуговувала негайні щоденні духовні потреби королівської родини. Цей «статус кво» неуклінно дотримувався до 1421 року. Бо з 1421 року майже вся територія Північної Франції опинилась в руках англійців та їх союзників. Опинились в руках герцога Бедфорда, регента при малолітнім принці Генрі VI і Реймс, і Сан-Дені і Шартр, а ще до цього з  1418  року під владу англійської адміністрації потрапила і столиця країни – Париж. З вересня 1424 року переможці – англійські війська осадили останній оплот і французьку святиню на півночі Франції – абатство Монт-Сан-Мішель (Mont-Saint-Michel), що являла собою потужну фортецю. Вона була заблокована з суші і з моря від всієї країни [7; 40,41].

Рух французького опору, разом із єдиним французьким претендентом на престол, дофіном Шарльом, сином королеви Ізабелли Баварської і короля Шарля VI, перемістився на південь країни в долину Луари, де були зосереджені, ще не окуповані загарбниками землі васалів і союзників дофіна, що залишилися вірними – домени родин Орлеанської, Анжуйської та Беррі. Спочатку у м. Буржі, а потім  у замку Шінон (Chinon), в межах герцогства Орлеанського. В цій новій, терміновій столиці був заснований новий державний апарат, утворені французькі державні установи, бо всі установи і урядовці, що залишились у Парижі, фактично стали англійськими і виконували волю англійського регента. Але створити нові установи було можна і на новому місті, можна було навіть збирати нову армію, що неодноразово робили дофін і його уряд. Але нащадок французького престолу, майбутній король країни мав мати власну церкву, де виконувались би необхідні релігійні функції, і ця церква мала мати особливий статус, авторитет, бути церквою французького, а не англійського короля. Разом з тим, церква не мала бути далеко розташована від Шінону, бо пересування в той час було аж надто небезпечним для дофіна, який був одиноким символом французької свободи і права на незалежність.

З цих міркувань, оточення дофіна Шарля, зупинило свою увагу на невеличкій тоді ще церкві Нотр-Дам у маленькому містечку Клєрі, розташованому за 15 км на південний захід від Орлеану. Саме з цього важкого періоду, починається власне історія базиліки Нотр-Дам де Клєрі як королівської церкви, а точніше церкви династії Валуа. Вибір був вдалий, адже з півночі церкву захищала річка Луара та потужне місто-фортеця Орлеан, із сходу від Бургундії церкву прикривали володіння герцогів де Беррі, а на заході базиліка прикривалась самим Шіноном. Виходило так, що нова королівська церква опинялась як би в центрі підконтрольної дофіну Шарлю території.

Але були, не тільки політико-стратегічні міркування у виборі місця для розташування церкви. Була і власна цікава і незвичайна історія цієї церкви, яка давала їй і всьому тому місту харизматичну роль, статус святого місця. Щоб це краще зрозуміти коротко оглянемо історію базиліки Нотр-Дам де Клєрі до згаданих подій, або до 1421 року.

Треба зауважити, що самій базиліці та її історії у Франції присвячені великі і солідні наукові праці, тому наше повідомлення, є лишень коротенький і дуже стислий опис її надзвичайно  цікавої історії.

 

Історія та релігійне передання – традиція про церкву Св. Богородиці Клєрійської:

І. Історія базиліки Нотр-Дам де Клєрі до  1421 року.

 

Головною реліквією базиліки, довкола котрої протягом багатьох віків формувалась її релігійна харизма безперечно є статуя Богородиці з немовлям –Богородиці Клєрійської. Ця статуя - один із прекрасних зразків середньовічної дерев’яної поліхромної скульптури. Ось як вона описується в фундаментальній праці Louis Jarry, присвяченій  історії міста Клєрі та базиліки Нотр-Дам :  «... якщо тривалий час  ми помилялись, вважаючи, що це дві скульптури окремо зроблені і потім з’єднані між собою, то зараз ми можемо напевно стверджувати, що ці дві скульптури (мається на увазі фігури Богородиці і маленького Христа) зроблені комплектно з одного блоку дерева таких розмірів: висота – 1м 7см, товщина в анфас – 35 см, товщина в профіль – 30 см.). Фігури тіл, від ніг до рук, одяг змодельовані комплектно (тобто вирізані з одного єдиного дерев’яного бруска.)

Фігури тіл тільки-но почали поліруватись, що надало їм світлового відтінку, але обробка багатьох частин скульптур, як, наприклад, бюст Діви, не була закінчена. Це видно наочно.

Діва сидить на стільчику без спинки, трохи задумавшись, на колінах вона тримає між двома руками свою святу дитину.  Дитина худенька, повністю оголена з коротким волоссям. Голова Діви  увінчана трохи важкою короною, поверх волосся що спадає їй на плечі.  Мантія (одяг, плаття) Діви, щільно прилягає  до тіла без складок, закриває все тіло, залишаючи відкритим лише шию. Руки обрамлені широкими рукавами плаття, що спадають аж під тіло дитини. Складки плаття Діви закривають  ноги Діви, залишаючи відкритим лише спереду ліву стопу.

Ця робота свідчить, що вона не є зразком різця першокласного майстра, бо має недоліки: порушена певна легкість і натуральність рухів, крім того є порушення пропорцій, наприклад в зображенні  рук Діви… »[10; 33].

І от незважаючи, на цілком об’єктивне  визнання Луї Жаррі, що ця скульптура Св. Діви не є першокласним витвором скульптурного мистецтва, саме вона дійсно стала об’єктом поклоніння і великого релігійного захоплення віруючих протягом майже восьми століть. Але чому?

На це питання лаконічно відповідає сама історія цього зображення Св. Богородиці Клєрійської.

З’явлення її в Клєрі французькі історики пов’язують з візитом в місто короля Людовика ІХ (1226+1270), або як його ще називають Людовика Святого (Louis IX le Saint) в 1258 року. В історичних документах, появу цієї статуетки Св. Діви з немовлям фіксують з 1280 року [9; 31]. Оскільки мешканці місцевості, вбачали в знайденні цієї статуетки після відвідин святого короля знак від Бога, для зберігання цієї реліквії спочатку була вибудована каплиця, а згодом і невеличка церква Св. Богородиці Клєрійської, або Notre-Dame de Cléry, яка фактично одразу після свого виникнення стає місцем паломництва віруючих. Загальний великий релігійний ентузіазм властивий для Європи часів хрестових походів сильно підкріплявся самою пам’яттю про Людовика Святого, постаті, що завжди користувалася серед французьких католиків надзвичайною шаною.

В 1283 році в документах Орлеанської діоцезіїї вже згадується назва Капелли «Notre-Dame-de-Cléry», а також імена її перших кюре  Hervé і Regnault. В інших документах  1648 року  згадується, що Капелла будувалась і освячувалась одним із цих священиків – Regnault de Champrerdon [11; 35].

Спочатку церква була дерев’яною, в ній несло службу  лишень шість монахів, з 1306 року за протекцією маршала Франції Симона де Мелюна, королем Філіпом IV  (1285+1314) Вродливим були додані кошти Орлеанській діоцезіїї, які передбачали також і  добудови в церкві і збільшення в ній кількості ченців, яких стало з цього періоду вже 10 чоловік.

Новий етап в історії церкви розпочали перші Валуа, так король Філіп VI (1328+1350)  в своїй хартії від 30 січня 1340 року наказує на честь Святої Діви, закласти перший камінь в розбудову церкви в Клєрі, і виділяє на це кошти [12; 47,48]. Саме з цього періоду церква в Клєрі вже будується з каменю.

Завдяки цим терміновим патронажам французьких королів, та сеньйорів феоду Salle-les-Cléry, що включав в себе і місце де була розташована церква, маленька церква поступово зростала і ставала все більш відомою в околицях Орлеану. Вже давно почалася Столітня війна  і банди мародерів нищили і палили міста і села в околицях, але ці пожари, вбивства і пограбування поки що обходили стороною Клєрі. В цьому віруючі вбачали заступництво Клєрійської Богородиці. Обездолені війною люди все частіше здійснювали паломництва до церкви Нотр-Дам де Клєрі.

Але незважаючи на це базиліка, як справедливо зауважує Луї Жаррі,  «...Нотр-Дам де Клєрі ніколи не займала такого високого рангу місця паломництва, який мали, наприклад, Єрусалим, Рим, церкви Сан-Жака де Компостелла, Святого Фоми Кентерберійського, або церква Трьох королів в Кельні» [13; 77]. Вона мала значення місця паломництва місцевого, перш за все для Орлеанського герцогства. Такому її статусу немало сприяли і війна, і поганий стан доріг.

 

І. Історія базиліки Нотр-Дам де Клєрі після 1421 року.

 

Правдиве значення для Франції вона набуває саме в другий період Столітньої війни.

Ось як це описує Л.Жаррі: «Під час кампанії (мається на увазі військові дії англійців – курсив мій, С.О.Г.) король Англії (Генрі V, що за  статтями договору 1420 року в Труа був визнаний офіційним спадкоємцем короля Франції Шарля VI – курсив мій, С.О.Г.) здійснив піше паломництво  у Нотр-Дам де Шартр, можливо, щоби подякувати Богу за позбавлення від епідемії, що закінчилась у англійських загонах. Цей акт благочестя справив таке велике враження (на оточення англійців - курсив мій, С.О.Г.), що в 1426 „дві жінки з Шартру, діставши перепустки, здійснили прощу у Нотр-Дам де Клєрі”. Треба зрозуміти який подвиг здійснили ці дві жінки, що ризикували своїм звичним добробутом, перенісши всі небезпеки шляху, перетину кордону і т.і. Хіба це не доказ патріотизму?  Адже Нотр-Дам де Шартр вже мав знамениту репутацію, але Шартр був англійським, а Клєрі, ще знаходився на французькій території.

Клєрі французький! Не треба багато говорити, що це значило, це добре було відбито в відомих тоді популярних куплетах:

A ce dauphin si gentil

Aujourd’hui que reste-t-il

De tout son beau royame?

Orléans, Beaugency,

Notre-Dame de Cléry,

Vendôme, Vendi-Vendôme.***»[14; 82,83].

Ось така пісенька тих важких років для Франції, глузлива коли її співали переможці англійці і гірка коли її співали переможені французи.

Саме в цей період, після важкої поразки французьких військ в битві при Верней-Сюр-Овр (Verneuil-sur-Avre) 17 серпня 1424 від англійських військ, майже вся територія Північної Франції опинилась в руках англійців та їх союзників. Вороже коло все щільніше змикалось довкола рештки земель „шляхетного дофіна”. Але як і вірний Шінон, вірне Клєрі продовжувало служити останній надії французів на визволення. Служби і молебни ченців Клєрі неодмінно бажали „довгих  літ і перемог французькому королеві”, під яким розуміли перш за все дофіна Шарля, а не англійського принця Генрі VI. Тому англійська адміністрація на чолі з герцогом Бедфордом нарешті теж звернула увагу на цю церкву.

В  вересні 1428 року, стрімко розвиваючи успіх англійські війська увійшли в долину Луари, місто Клєрі було пограбоване і спалено військами графа Солсбері, але в першу чергу в Клєрі було пограбоване і спалено церкву Нотр-Дам де Клєрі. Таким чином, з точки зору окупаційної адміністрації, непокірний уряд „незаконного претендента” на престол  був позбавлений своєї останньої королівської церкви.

Зараз важко сказати яким чином пограбування, пожар, руйнація 1428 року не торкнулись самої головної реліквії Клєрі – дерев’яної статуетки Св. Богородиці Клєрійської. Можливо, її просто врятували ченці і сховали. Про це нам не вдалось знайти ніяких надійних свідчень.

Але після спалення в 1428 році і аж  до кінця Столітньої війни в 1558  році спалена базиліка Нотр-Дам де Клєрі стала символом французького Опору та Визволення так само як і ім’я Жанни д’Арк.

Символічно те, історичні джерела фіксують факт, що сама Жанна д’Арк, два рази щонайменше побувала в Клєрі, і саме під Клєрі Жанна перший раз у відкритому бою зіткнулась із ворогом.

Перший раз на чолі загону солдатів, що  виїхав з Блуа у напрямку Орлеану, Жанна зіткнулась з загоном англійців 120 солдатів, які йшли з Менгу в Божансі за фуражем. Жанна повела свій загін в наступ і вщент розбила англійців. Це була її перша перемога над ворогом, ще до славнозвісної перемоги під Орлеаном. Цей короткий бій відбувся між Клєрі і Божансі.

Другий раз загін Жанни пройшов повз Клєрі, вже після визволення Орлеану 8 травня 1429 року. Руїни церкви справили гірке враження на Жанну д’Арк, зійшовши з коня вона „з властивою їй набожністю”[15; 85], як пише Л.Жаррі помолилась серед руїн базиліки і заприсяглась не тільки вигнати всіх окупантів з Франції, але і відновити базиліку.

Заповіт Жанни втілив в життя один із її найвірніших капітанів Жан бастард Орлеанський, граф Дюнуа, який продовжив справу Жанни і після сумнозвісного Руанського процесу в 1430-1431.

Один із талановитіших французьких полководців часів Столітньої війни, Дюнуа крок за кроком вибивав англійські гарнізони з території Франції. В 1444 році, на честь перемоги військ якими він командував разом з дофіном Людовиком (майбутнім королем Людовиком XI) під Дьєппом, Дюнуа розпочав реставрацію базиліки Нотр-Дам де Клєрі.

Оскільки він був одним із більш довірених осіб короля Шарля VII, з боку останнього він знаходив максимальне сприяння в ділі відновлення Клєрі, а крім того з 1453 року дістав у права володіння саму сеньйорію Клєрі. З того часу разом з реставраційними роботами Дюнуа будує в церкві і окрему крипту усипальницю для себе і своєї родини. Коли в 1464 році помирає його дружина графиня Дюнуа її ховають в цьому склепі, згодом в 1468 році з почестями в ньому ховають і самого Дюнуа. З документів тих років ми дізнаємося, що в новозбудованій церкві знов з’являється старовина статуетка Богородиці Клєрійської, яка набуває ще більшого визнання у віруючих. Цікаво, що в новій забудові церкви Дюнуа використав одночасно план забудови старовинної церкви Богородиці в Божансі (Eglise Abbatiale Notre-Dame de Beaugency), що знаходилась поблизу його замку в Божансі, поєднавши це з видовженістю вгору і зовнішніми  укріпленнями замків в Божансі  та в Шатодані (Châteaudun). Таким чином, зовні базиліка виглядала могутньою височенною фортецею, як і сам Шатодан, та нова вежа замку в Божансі,  а інтер’єр її фактично повністю повторював інтер’єр церкви у Божансі тільки з видовженими стінами та більш високою стелею. Оскільки всі три забудови будувались Дюнуа майже в один час, коли ще йшла Столітня війна, і незважаючи на перемоги, завжди можна було чекати контрнаступу англійців, тому всі три споруди крім інших функцій відігравали певну стратегічну і фортифікаційну роль. Якщо дивитись на мапу згори, то видно, що замки графа Дюнуа Шатодан і Божансі, а також базиліка Нотр-Дам де Клєрі, якою він опікувався, утворювали своєрідний трикутник, що прикривав Орлеан з Північного заходу – „трикутник Дюнуа”. Якщо замок Шатодан прикривав землі Орлеанського герцогства з самої півночі, що межувала з захопленою англійцями Нормандією, замок Божансі прикривав міст через Луару на заході від Орлеану, а церква в Клєрі, як могутня фортеця височила над стратегічною дорогою, що йшла з Божансі просто до Орлеану.

Після смерті Дюнуа церква майже повністю переходить під опіку французького короля Людовика XI, який навіть викупає права на сеньйорію в Клєрі у сина графа Дюнуа Франсуа в 1472 році. В 1443 році Людовик XI, тоді ще зовсім молодий (йому було лишень 20 років) разом з Дюнуа приймав участь у поході на Дьєпп. Саме там Людовик почув вперше від Дюнуа про Богородицю Клєрійську [5, 253]. З 1472 року король приймає кілька ордонансів про підготовку в базиліці для себе королівської крипти .„caveau royal”. Разом з тим король планує встановити в церкві над своєю могилою пам’ятник. До наших часів  дійшов лишень його ескіз, роботи Dujardin, та його опис, замовлення Людовика XI майстрам, яке король диктує своєму секретарю Жану Бюрре, незадовго перед смертю в 1483 році: Луї Жаррі в своїй праці наводить детальні вказівки короля відносно свого пам'ятника. Ці вказівки цитуються  Л. Жаррі із листування Людовика XI з майстрами, ( зокрема із Jean Fouquet) котрим він замовляв пам'ятник: «...він хотів, щоби він був зображений у вигляді такім, яким він був у молодості, у вигляді мисливця, з обличчям якомога більш приємним. Король повинен був стояти на колінах, з шапкою в руках, орденом Сан-Мішель на шиї, мечем на лівому боці, з мисливським ріжком через плече, відсунутим за спину, в чоботях і з улюбленим псом біля ніг.» [19; 168].

Пам’ятник  повинні були виконати майстри  Жан Фуке и Мішель Коломбе (Jean Fouquet et Michel Colombe).

Цей пам’ятник так і не встигли зробити бо смерть короля в „останній день серпня 1483 року”[4; 478], перервала роботу над ним. Але оскільки він мав бути виконаний із міді з позолотою, легенда про нього завжди збуджувала злодіїв.

В 1562 році під час жорстокої релігійної війни між католиками і гугенотами, війська одного з гугенотських вождів принца Конде захопили Клєрі, у пошуках „золотого пам’ятника”[8; 338] і  уявних багатств королівської могили мародери цинічно пограбували не тільки могилу короля Франції, але й могили багатьох видатних осіб, що були поховані в базиліці, крім короля. Була пограбована могила і славного Дюнуа та його дружини [17; 131]. „Золотий” пам’ятник королю грабіжники так  і не знайшли.

Зате в 1617 році адміністрація короля Людовика XIII замовила скульптору і архітектору Мішелю Бурдану, створити пам’ятник Людовіку XI. За три роки робота була закінчена. І  до наших часів дійшов цей шедевр фунерального скульптурного мистецтва Французької скульптурної школи XVII століття, що нині стоїть в центрі базиліки на згадку про  короля Людовика ХІ, похованого в Клєрі.

Король Людовик ХІ багато зробив, для піднесення статусу базиліки Нотр-Дам де Клєрі. Збираючись зробити її місцем свого упокоїння, він надав їй статус „королівської Капелли”, затверджений папами Павлом ІІ в 1468 році [16;121], а згодом підтверджений папою Сікстом IV (Sixte IV), в 1472 році [18; 141]. Він перетворює це місце в місце традиційних прощ, поступово набуваючи всефранцузського національного значення. Таким чином, активність і особистий вибір короля Людовика ХІ привела до того, що у королівської родини Валуа поряд із Сан-Дені з’явилась ще одна церква, що дістала статус -  «de droit naturel» *  «le cimetière aux rois»**. Після цього в базиліці ховали і інших людей, але всі вони в тій чи іншій мірі були споріднені з королівською родиною. Наприклад в 1491 році в базиліці поховано сина графа Дюнуа, Франсуа де Дюнуа-Лонгвій (François de Dunois-Longueville), одруженого на сестрі дружини короля Аньес Савойській (Agnès de Savoie), в 1505 році біля чоловіка похована і сама герцогиня Agnès de Savoie.[22, 59]. Згодом в базиліці ховали й інших нащадків родини герцогів de Dunois-Longueville, споріднених з королівською родиною. За історичними даними нам вдалось встановити імена осіб, що були поховані в Нотр-Дам де Клєрі за час існування цієї церкви: Жан де Блуа, сеньйор Шаторено і  Мілансей (+3.02.1329), Жан Дюнуа, молодший син графа Дюнуа, Марі д’Аркур (+8.09.1464) дружина графа Дюнуа, Жан бастард Орлеанський, граф Дюнуа (+2.12.1468), Таннеги дю Шатель Tanneguy du Chastel (+29.05. 1477) шамбелан короля, Людовик ХІ (31.08.1483) король Франції, François de Dunois-Longueville (+1491), Agnès de Savoie (+1505), François ІІ de Dunois-Longueville, Louis I de Dunois-Longueville, Clode de Dunois-Longueville, Henri de Dunois-Longueville, Marguerite de Champdivers, après les comtes de Dunois-Longueville, les Villequier, les Joyeuse,  confesseur du roi et chanoine de Cléry , Jean Guéret, de Jargeau, Marie Cournay, les seigneurs de Lа Motte et beaucoup d’autres...», як стверджує Люсьєн Мійє.[21, 49].

Таким, чином, як видно з наведеного нами списку, базиліка Нотр-Дам де Клєрі, дійсно являє собою своєрідний цвинтар, і оскільки серед осіб, що тут поховані є і королівська родина Людовика ХІ, і інші його родичі Валуа за походженням, вона являє собою друге Сан-Дені – офіційний цвинтар королів Франції. Історія Жанни д’Арк, що тісно переплелась з Клєрі, її перший бій, поховання в базиліці її вірного друга, що виконав її заповіт, робить базиліку дійсно одним із видатних  історичних монументів Франції. Це було вже усвідомлено наступними за Людовиком ХІ французькими королями і королевами, які ніколи не залишали Нотр-Дам де Клєрі поза своєї уваги і опіки.

Так, ще в  1523 році Louise de Savoie, мати французького короля François I здійснює прощу в Клєрі. В 1524 році  паломництво до Клєрійської Богородиці здійснює і дружина цього короля Claude de France.  В 1539 році на чолі всього свого блискучого двору церкву відвідує і сам король François I, тут він проводить святкову месу, а в 1544 на знак своєї доброї згадки про базиліку король дарує їй новий дзвін.

Не обійшла своєю увагою Нотр-Дам де Клєрі і Катерина Медичі, яка 23 січня 1576 фундує в базиліці велику месу на згадку і честь свого чоловіка короля Анрі ІІ (+1559). Король Анрі IV виділив триста екю золотом, на реставрацію базиліки, після сумнозвісних подій 1562 року. Як ми вже згадували королівська адміністрація Людовика ХІІІ, провела перші реставраційні роботи зруйнованих могил у церкві,  в тому числі і могили Людовика ХІ, та встановила великий пам’ятник цьому королю, що виконав скульптор і архітектор Мішель Бурдан.

П’ять разів відвідував  церкву і Людовик ХIV, а  в 1660 році він відвідав її в товаристві Марії-Терезії [23; 67 -72].

Відвідували базиліку і давали дотації на її реставрацію і наступні французькі королі.

Навіть в часи французької революції базиліка не була скривджена, настільки був високий авторитет цього міста в очах всього суспільства. Представник революційного комітету з Божанси Юг де Божанси в 1792 році, відвідавши, королівську усипальницю, брав у свідки ченця церкви і склав опис всього що він бачив, щоб підтвердити те „що він нічого не вкрав в королівській усипальниці, і що кістки залишились недоторканими”[24 ; 105].

В ХІХ столітті в Нотр-Дам де Клєрі проводять вже перші спроби наукових археологічних робіт три держаних комісії: в 1818 році, в 1854 році, в 1887 році. Проводиться опис інвентарю і кістяків знайдених в могилах, пишуться наукові праці.

Але попри все старовинна базиліка залишає за собою ще багато таємниць, на які вчені довго ще шукатимуть відповіді, тому робота по вивченню історичної спадщини цієї церкви лишень тільки-но розпочинається.

З 29 серпня 2001 року автор, репрезентуючи Інститут та музей антропологічної реконструкції Львівського Музею Історії Релігій на замовлення церкви і мерії міста Клєрі-Сан-Андре, розпочав антропологічне дослідження по ідентифікації останків короля Франції Людовика ХІ, і створенню по автентичному черепу портрета цієї відомої історичної постаті. Робота триває.

 

Примітки (переклад з французької автора):

* - природне право

** - королівський цвинтар

*** -   «А це шляхетний дофін

           Та нині що лишилось йому

           Де все його добре королівство?

           Орлеан, Божанси,

           Нотр-Дам де Клєрі... »

Бібліографія:

  1. Pascal Arnoux. Histoire des Rois de France et des chefs d’Etat (De Clovis à Jacques    Chirac), Rocher, 2001, -- Page.32.
  2. Pascal Arnoux. Histoire des Rois de France et des chefs d’Etat (De Clovis à Jacques    Chirac), Rocher, 2001, -- Page. 72.
  3. Pascal Arnoux. Histoire des Rois de France et des chefs d’Etat (De Clovis à Jacques    Chirac), Rocher, 2001, -- Page. 76.
  4. Philippe de Commynes. Mémoires, Le livre de poche. Brodard&Taupin, Paris, 2001, -  Page. 478.  
  5. Robert Garnier. Dunois le bâtard d’Orléans (1403-1468). éditions Fernand Lanore, Paris, 1999,- Page 253. 
  6. Ivan Gobry. La paix de Troyes // 1403-1422. Une triste jeunesse/ CHARLES VII. La recoquête de la France. 1403-1461, Talladier-Historia, 2001,  -  Page  32.
  7. Ivan Gobry. Le temps des défaites // 1422-1429. Le roi de Bourges/ CHARLES VII. La recoquête de la France. 1403-1461, Talladier-Historia, 2001,  -  Page  40-41.
  8. Jacques Heers. Louis XI. Le métier de roi. Perrin, 1999. –  Page.338.
  9. Louis Jarry.  De l’invention de la Statue de la Vierge a la construction de l’église // Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et  chapelle royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-Reédition à 2001. - Page 31.
  10. Там само, - Page 33.
  11. Там само, - Page 35.
  12. Там само, - Page 47-48.
  13. Louis Jarry. Du commensement de la guerre de Cent Ans au siège d’Orléans (1332-1428) // Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et  chapelle royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-Reédition à 2001. - Page 77.
  14. Louis Jarry. Du siège d’Orléans. A la fin du règne de Charles VII // Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et  chapelle royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-Reédition à 2001. - Page 82, 83.
  15. Там само. - Page  85.
  16. Louis Jarry. Des premieres dons de Louis XI aux obsèques de Dunois (1456-1468)// Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et  chapelle royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-Reédition à 2001. - Page 121.
  17. Там само. - Page  131.
  18. Louis Jarry. Suite et fin du règne de Louis XI// Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et  chapelle royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-Reédition à 2001. - Page 141. Здесь Луи Жарри ссылается на документы:  Copie sur parchemin, par Guillaume Christophe, notaire apostolique du dicése d’Orléans, en 1492. Bibl. nat., manuscript fr., 2905 f? 4 ; autre copie ms.fr., 6978, p.85). La bulle de Sixte IV est imprimée à la p.352 de l’Histoire du Roy Charles VIII, par D.Godefroy, Paris, in-fol., 1684.
  19. Louis Jarry. Suite et fin du règne de Louis XI// Histoire de Cléry et de  l’église  collégiale et chapelle  royale de Notre-Dame    de Cléry. Orléans, H. Herluison, 1899.-   Reédition à 2001. - Page 168. Ces pièces sont i la Bibl. nat. ms. fr. 20,493, fos  2, 4, S (ancien 378 de Gaignières). Publiées par Mlle  Dupont, dans son édition des Mémoires di Commynes pour la Société de l’Histoire de France (t.III, pp. 339-344), reproduites dans le Magasin Pittoresque (1845, pp.363-364), elles ont encore été analysées dans les Archives de l’art français  (t. I. p. 96).
  20. Père Midy, Сuré de la cathédrale – Basilique de Saint-Denis et sous la direction de Michel Auzolle. L’église abbatiale de Saint-Denis (Tome II). Les tombeaux royax, 1990- Page 3.
  21. Lucien Millet. Les fondations// Notre –Dame de Cléry, 1993 -  Page 49.
  22. Lucien Millet. Obsèques de Louis XI// Notre –Dame de Cléry, 1993- Page 59.
  23. Lucien Millet. Catherine de Médicis// Notre –Dame de Cléry, 1993, Page - 67-72.
  24. Lucien Millet. Le tombeau est ouvert en 1792//  Notre –Dame de Cléry, 1993, Page – 105.
  25. Rois et  reines de France. Préface Jean Raspail.  Texte Elisabeth  Kirchhoff ;  Molière,  1996,- Page  29.